Фонд № 11 “Дзюба Іван Михайлович (26.07.1931 – 22.02.2022) – український літературознавець, письменник, публіцист, громадський діяч, шістдесятник, дисидент”
Дзюба Іван Михайлович (26.07.1931 – 22.02.2022) – український літературознавець, письменник, громадський діяч, шістдесятник, дисидент, Герой України (2001), кавалер ордену Свободи (2009), кавалер ордена Ярослава Мудорого V ступеня (2022), лавреат премії ім. О. Білецького у галузі літературної художньої критики (1987), Державної премії ім. Тараса Шевченка (1991), Всеукраїнської премії ім. В. Вернадського (2000), академік НАН України, другий Міністр культури України (1992—1994), голова Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1999—2001), головний редактор журналу «Сучасність» (1990-ті) народився у с. Миколаївка Волноваського р-ну Донецької області.
У 1953 р. закінчив філологічний факультет Педагогічного інституту в м. Сталіно (тепер Донецьк), а у 1956 р. – аспірантуру Київського інституту літератури ім. Т. Шевченка АН України. Брав участь у русі шістдесятників. У 1965 р. написав книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка розповсюджувалась у «самвидаві» та була надрукована за кордоном українською, російською, англійською, французькою, італійською, китайською мовами. Після виключення зі Спілки письменників у квітні 1972 р. заарештований. Засуджений на 5 років позбавлення волі за «антирадянську діяльність». У листопаді 1973 р. постановою Верховної Ради Української РСР помилуваний. Працював коректором, а потім кореспондентом багатотиражки Київського авіаційного заводу (1974–1982).
У 1984 р. поновлений у Спілці письменників, 1991 р. реабілітований. У 1980-ті роки був активним учасником руху за незалежність України. Очолював Республіканську асоціацію українознавців (1988–1991).
І. М. Дзюба є автором автором понад 400 наукових праць, зокрема більше 20 монографій, присвячених актуальним проблемам історії та сучасного стану української культури, літератури, мистецтва. Відомі праці: “Інтернаціоналізм чи русифікація?” (1965), «Між культурою та політикою» (1998), «Пастка. 30 років із Сталіним, 50 – без Сталіна» (2003), «Спогади і роздуми на фінішній прямій» (2008), «Нагнітання мороку: від чорносотенців ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст.» (2011), есеї про українських філософів та письменників «Золота нитка: нариси про (не)знаних» (2020).
Документи особового фонду І. М. Дзюби перебувають в опрацюванні. Це епістолярна спадщина. Серед респондентів Івана Дзюби були Віра Вовк, Євген Сверстюк, Микола Мушинка, Марко Павлишин, Богдан Певний, Мойсей Фішбейн, Нафі Джусойті, Володимир Брюгген, Євген Концевич, Микола Холодний, Візма Белшевіца, Ігор Муратов, Ірина Жиленко, Віктор Некрасов, Гордасевич Галина, Григорій Зленко та інші.